Ніби так недавно він, сором’язливий хлопчина із закарпатського села  Ракошина, переступив поріг Ужгородського художнього училища. Все видавалось незвичайним. Вчитися у таких майстрів, як Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Ернест Контратович, Федір Манайло, було його заповітною мрією. І ось вона збулася, і видатні майстри — його вчителі…

Ще так недавно говорили про нього як про художника, що подає «надії». Тепер пишуть: «Володимир Микита художник, за плечима якого чверть віку напруженої і плодотворної роботи».

Так, він вступив у пору творчої зрілості.

Заслужений художник УРСР Володимир Микита — митець багатоплановий. У його творчому доробку — портрети, пейзажі, широкі живописні полотна, натюрморти. Художника цікавлять людські стосунки, людська праця. Найбільше уваги він приділяє життю колгоспного села. Людина на землі — провідна тема його творчості.

«Доброго ранку!» — це одна з картин. Широко розчинене вікно. На сідалі ще куняють кури, за вікном широкий світ неба і гір. Під горою село. «Прокидайтеся, люди, настав новий день!»— ніби промовляє барвистий півень. І ніби бачиш: люди виходять з хат, ідуть сільською вулицею. Їх кличе земля.

… Стоїть сивовусий кремезний чоловік, зав’язує мішок з картоплею. Поруч — ще мішок, кошики. Мішки білі, чисті, як і ті, що на возі, як білі сорочки у жінок, що схились, вибираючи картоплю. Барвисті хустки, яскраві спідниці. Як на святі. Це справді свято — спільний вільний труд. Воно, свято, і в світлій тональності барв, і в легких руках трудівниць, і в природних позах. Картина називається «Збір картоплі».

«Збір картоплі», «Звозять сіно», «Весняні турботи», «Ранок на фермі» та інші твори — це своєрідний цикл, де образотворчими засобами В. Микита говорить про органічну єдність трудівника і землі.

Прекрасний образ старого вівчаря створює художник у своїй праці «Ягнятко». Сивий дідусь, ставши на коліно, ніжно притискує до грудей ягнятко. В очах — доброта, чистота. Вони світяться любов’ю до життя, до землі, до всього живого. Правдивий і разом з тим піднесений образ.

Радість колективної праці, органічну єдність трудівника і землі, яка належить тим, хто її обробляє , утверджує автор. Він уміє в, здавалося б, найбуденнішому віднайти поезію. Поезію праці, творчого горіння.

Персональна виставка Володимира Микити експонується в Києві, у Виставочному залі Спілки Художників України.

Л. Левчун