Цей плакат не лише інформував і запрошував. Він хвилював тих, кому вже пощастило оглянути персональну виставку нашого земляка в столиці республіки.

Відкривати живописця заслуженого художника УРСР Володимира Васильовича Микиту, звичайно, не треба було і киянам. Картини митця на республіканських виставках, у столичних му­зеях давно привертають до себе увагу любителів і знавців живопису. Але, як цілком слушно зауважує мистецтвознавець Г. Островський, персональна виставка — це завжди подія і не­сподіванка, навіть тоді, коли художника знаєш багато років. І випробування персональною виставкою витримує не кожен, навіть дужий талант, бо вона відповідальний звіт, й особливо в  республіканському центрі з великою культурною традицією, великими колективами митців.

Минуло майже вісім років з часу персональної виставки художника в Ужгороді.

Написані нові картини, художник ішов дорогою змужніння, професіонального вдосконалення, поглиблення тематики, пошуків більш виразних засобів відтворення життя. Аналізувати й характеризувати пройдений відрізок і новий доробок, певно, справа мистецтвознавців. Нам хочеться розповісти читачеві, як столичний глядач сприйняв

творчість В. В. Микити.

У залі перед глядачем звітував переважно майстер тематичних картин, глибокий і вдумливий портретист, який у великих сюжетних композиціях відтворив життя свого краю з не­абиякою мірою громадянської причетності, з сердечно ніжною любов'ю до людей і краси рідної землі.

На відміну від тих багатьох талановитих майстрів живопису Закарпаття, котрі захоплюються пейзажем, основу творчості Володимира Микити складають людина, людські взаємини, почуття і переживання; ядром же їх є глибокий гуманістичний оптимізм, прагнення духовного багатства і щастя людям. Може й тому ще декотрі картини позначені замріяною задумою. Але жодна не залишає нас байдужим, стороннім, бо відчуваємо у творах кровну зацікавленість долею рідного народу, який живе і творить в ім'я розквіту рідної Батьківщини.

Нам пощастило бути на відкритті виставки   першого лютого цього року, спостерігати, якою щасливою несподіванкою стала вона для киян. На відкриття прийшли керівники правління Спілки художників республіки й столиці, художники, численні шанувальники живопису. Нашого земляка представили їм секретар правління Спілки художників УРСР народний художник України В. Н. Борисенко, відповідальний секретар столичної організації Спілки художників заслужений діяч мистецтв УРСР М. М. Романишин; привітав відкриття виставки народний артист УРСР, художній керівник академічної хорової капели «Думка» М. М. Кречко.

А потім більше двох тижнів виставочний зал на Червоноармійській вулиці постійно був переповнений. Ті, що побували на багатьох експозиціях, знають чимало митців, потрапляли у по­лон творчості художника-майстра, захоплені і приємно зворушені, проникливо вдивлялися в полотна. Видно було, що багато з них у думках віддалялися від тематики полотен, думали вже про своє. Але те «своє» було збуджене митцем, тонка одухотвореність і ліризм якого знаходили відлуння в серцях тих, кому й адресовані.

Погортаємо, нарешті, книгу відгуків, залишивши глядачів у спілкуванні не тільки з художником, а й наодинці з самим собою. Ось кілька записів.

«Чудово! Прекрасна експозиція! Глибоко зворушує, причаровує глибиною і багатогранністю творчої майстерності автора. Кожне полотно самостійне. Немає повторення. Розкривається життя в епічній величі образів. Прекрасно!».

«Уже бачила Ваші картини раніше. Щаслива, що новими гранями розкривається Ваш талант».

«Незвичайний живопис, несподівана тема, оригінальна композиція.  Зворушує  серце».

«Картини вражають різноманітністю жанрів, філософським  заглибленням  у  життя».

«Все, що тут змальовано, пройшло через душу і свідомість».

«Незвично свіжо, прекрасно, талановито».

«Вражає глибина проникнення художника в характер зображуваного».

«Художник буденні теми перетворює в мистецтво. Оригінальний, своєрідний, вдумливий, зі своїм почерком і тепло любить свій край».

«Здатність бачити в буднях поезію  —   великий талант».

Ряд схвильованих і зачарованих відвідувачів залишили відгуки віршовані. А мистецтвознавець Галина Карклінь із Риги, наче боячись, що дехто може не збагнути епіки митця, залишила докладний професіональний аналіз експозиції з високими оцінками.

15 лютого тут. же відбулося обговорення виставки. Народні художники УРСР В. Н. Борисенко, А. Ф. Пономаренко, Г. Г. Чернявський, мистецтвознавці Г. С. Островський, В. П. Цельтнер, П. І. Говдя, заслужений діяч мистецтв УРСР М. М. Романишин, народний артист УРСР М. М. Кречко, поетеса Леся Клименко, художник Ю. Д. Герц, чимало глядачів високо оцінювали творчість художника, відзначаючи різні грані його таланту, характерні риси палітри, тематичні уподобання, проблемні вирішення й розкриття художнього образу. Виразно прозвучала під час обговорення думка, що заслужений художник УРСР В. В. Микита не тільки плідно розвиває закарпатську школу живопису, а вніс у неї свій неповторний почерк, піднявся до висот фі­лософського заглиблення у життя, масштабного узагальнення і синтезу життєвих явищ яскравими засобами живопису, достойно продовжує благородну справу Й. Й. Бокшая, А. М. Ерделі, Ф. Ф. Манайла.

З усієї низки думок, висловлених під час обговорення, хочеться навести слова двох учасників: Дійсний член Академії художеств СРСР, народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР Т. II. Яблонська:

—Перед нами прекрасна виставка непересічного художника. Любов до народу, зв'язок з народними традиціями — ці риси завжди були властивими закарпатській школі живопису. В полотнах Володимира Микити ми глибоко відчуваємо те народне коріння, ту довірливу любов до Свого рідного краю і його людей, які і далі повинні виводити художника на нові вершини творчості., Відомий мистецтвознавець, автор ряду книг Л. В. Владич:

— Мене глибоко схвилювала виставка, яка, на моє глибоке переконання, є відрадним яви­щем у мистецькому житті столиці України. Я в захопленні від того, як глибоко засвоює митець і як оригінально, цілком по-своєму, продовжує й розвиває він традиції закарпатської школи живопису, традиції своїх славних учителів. Найглибшу повагу викликає те, як послідовно утверджує він високість, благородство народного характеру красу його найблагородніших рис, що складалися віками, найсвітліших поривань і прагнень Гід­не подиву те, як органічно сполучаєте Ви давні традиції, зокрема народно - реалістичні, з сучасним образним мисленням, з сучасними засобами художньої виразності.

Так, персональна виставка . Володимира Микити в Києві пройшла з великим успіхом. А для пас вона стала й гордістю. Бо ж художник є нашим сучасником, одним із творців мистецтва Радянського Закарпаття, того мистецтва, яке виросло, мужніло, визрівало до нинішніх висот і глибин під благотворним впливом радянської дійсності, завдяки величі і благородству всеосяжних соціалістичних перетворень. Ці перетворення відображені митцем і в чудовій картині «Зустріч визволителів у селі Ракошино», і в портретах комуністів-борців за народне щастя, в образах рядових трударів, у картинах народного творення  і радості; вони стали магістральними темами творчості    художника.

 М.  Бабидорич  

Київ — Ужгород