У художників Закарпаття, зрозуміло, в культурі нашої області взагалі, останнім часом стався ряд знаменних подій, що справді радують, хвилюють і заохочують. На увазі персональна виставка в Москві народного художника республіки Андрія Коцки — митець давно добув славу серед самобутніх і неповторних талантів з яскравим баченням життя, немалими заслугами в живопису. Порадувала виставка книжкової графіки Петра Гуліна в Празі і Братиславі. Твори з неї експонуватимуться в інших містах братньої Чехословаччини. Гулін — майстер книжкових ілюстрацій — уже репрезентував нашу республіку, радянське мистецтво взагалі у Варшаві. Оригінальність, буйство фантазії, виняткова техніка, елегантність виконання принесли митцеві немалий авторитет, про це свідчать і дипломи та відзнаки.
Визнанням набутків живопису, на Закарпатті є і щойно видана книга «Мистецтвом» в Києві «Володимир Микита». В альбомі — 57 репродукцій творів майстра, в тому числі цілковита більшість — в кольорі, внаслідок чого нині шанувальники таланту живописця Микити мають змогу справді порадіти від спілкування з найкращими зразками зібраного в книзі-альбомі його поважного доробку.
Книга-альбом видана любовно, з проникливою увагою і повагою до живописця. Автором - упорядником видання є добре відомий на Закарпатті та за його межами львівський мистецтвознавець Григорій Островський. Читач з вступної статті довідається не тільки про життєвий і творчий шлях Володимира Васильовича, але й ознайомиться з влучною характеристикою найбільш знаменитих полотен митця.
Про Володимира Микиту вже чимало написано досі в союзній, республіканській пресі, йому завжди давалася оцінка висока. І не випадково. Микита належить до працьовитих, постійно шукаючих майстрів, котрі не тільки глибоко розуміють покликання, але і вкрай серйозно ставляться до завдання.
На нині вже В. В. Микитою створено чимало. Цікаво зазначити, що саме Володимир Микита створив досі цілу галерею портретів, які ввійшли цінним набутком до живописної скарбниці республіки. Портрет — той жанр, котрий від живописця вимагає особливого проникнення, аналізу, тонкого глибинного бачення. Особисто ніколи не забуду вражаючої зустрічі з Микитою - портретистом в 1960 році. Було це на виставці українського живопису з нагоди декади літератури і мистецтва в Москві. В залах робіт було справді чимало, та особливо рідним і близьким струмило від Микитової «Дівчини з Колочави». Робота дихала свіжістю, чистотою і тою самобутністю, що засвідчувала оригінальний талант.
Зрозуміло, Володимир Микита не тільки ішов від одного портрета до другого, але й постійно вдосконалювався, ставив перед собою більш складні завдання, його «Дідо-казкар» (1961 р.) явився уже з ознаками епічними. Зір доброго всевидця, навченого великим життєвим досвідом і пізнавшого на віку чимало, мудреця, що зібрав у собі красу казкової і пісенної Верховини, горянина, закоріненого в предковічне, — ось кого зобразив у особі «Діда-казкаря» Володимир Микита, творячи не тільки образ зовсім конкретний за портретними ознаками, але й уособлення, тип за прикметами глибинними — душевними і духовними. Значною сторінкою в творчості Микити є «Моя мамка» (1967 р.), «Лікар Д. Снігурський» (1968 р.), іще вищий ступінь розвитку Микити - портретиста знаменують зображення народного художника УРСР Федора Манайла (1976 р.) та заслуженого художника УРСР Ернеста Контратовича (1976 р.). Пишучи ці твори, живописець сягнув висоти непересічної, після цих творів за ним утвердилася слава портретиста всеукраїнського, союзного значення. Не випадково центральна преса звернула особливу увагу на Микиту - портретиста, а успіх виставлених робіт в Москві в 1982 році був великим.
Тематичне полотно, пейзаж, натюрморт — жанри, якими митець володіє теж досконало. Значить, Микита — художник багатоплановий, різноманітний. Про це говориться в книзі, що вийшла, про це довідається кожен з репродукцій, вміщених в книзі-альбомі. І все-таки. Здається мені, що особлива перевага митця там, де він творить портрет і полотно тематичне. Подібне, певно, іде від заглибленості, від уміння осмислювати, поєднувати і узагальнювати. Взяти хоч би для прикладу твір «Ягнятко» з 1969 року. Тут зображений літній горянин-вівчар припавшим на праве коліно з ягнятком. Націлений погляд добрих і мудрих очей, вираз обличчя, великі натруджені долоні — на них ягнятко ніби в колисці, — все-все тут відтворює глибину душі і світу того трудівника, котрий знав на землі ціну усьому — і погідному теплому дощику, і колосу, і прищепленому саджанцю, і живому створінню, що прийшло в господарстві на світ не тільки через те, бо у всьому живе од життя і вічності на землі, але й від праці у поті чола. Тут, в цій картині живописця, поєднане від портрета і полотна з розгоном епічним. Від портрета — зображення конкретної людини-трудівника, до полотна, що вже передає одну з сторін життя широко. Подібне можна б сказати і про твір «Хірург професор О. Фединець» (1969 р.), і про неповторний портрет «Лікар Д. Снігурський» (1968 р.). А що казати про такий багатий на світ душі і настрою портрет «Моя мамка», в якому вже прочитується доля, пройдена материнська дорога селянки в трудах на землі, в турботах, маленьких радощах і вічних неспокоях, особливо в часи давні, для трудівника такі несправедливі й круті... Скрізь - скрізь прозирається за окремим, здавалось би, широке, загальне, з рядом планів — умій лишень побачити, збагнути, осмислити. Тут і «Самота» (невідомо, для чого назва іще одна з претензійністю, «Ноктюрн»}, тут і «Зів'ялі хризантеми» — перше полоттю з 1974, друге з 1976 років.
Істинне мистецтво завжди творить і відповідний настрій, захоплює, сказав би я, збуджує подив, озивається тремтінням серця, відкриттям. Таких відкриттів Микита дарує багато, бо кожен його непересічний твір переконує в подібному і з випущеної в світ книжки тоді, як ми вже не на персональній виставці, чи виставці з творами Володимира Васильовича взагалі, а залишаємося наодинці з вміщеним у книзі, в зосередженні не тільки вдивляємося, але й думаємо, відчуваємо.
Випущений «Мистецтвом» альбом «Володимир Микита» для любителів живопису, широкої громадськості є, радісним дарунком, для Закарпаття іще однією висотою в будівництві культури, утвердженням ймення високоталановитого митця. Як при подібному не побажати сходження на висоти нові?
Іван Чендей