Популярність художника Володимира Микити велика, авторитет його високий. Досить сказати, що про його творчість йдеться більш як у ста публікаціях, надрукованих як у нашій країні, так і за кордоном. Починаючи з 1957 року, живописець бере участь у всіх республіканських вернісажах, а з 1961 — у всіх всесоюзних. Його персональні виставки з великим успіхом проходили в Києві, Москві, в багатьох інших містах колишнього Союзу. Полотна Микити відомі за кордоном, у нас же - знаходяться більш як у двадцятьох музеях. І це насамперед результат таланту, великої працелюбності.
1944 рік. Осінь. Визволення і возз'єднання Закарпатської України з рідною матір'ю - Україною. Найбільший наш набуток усіх літ від тої осені — люди. Так-так… Люди з можливостями у розвитку здібностей і талантів... Скільки талантів у народі нашого Закарпатського минулого загинуло, як багато ми втратили! І тільки народив мистецтво з коломийкою і піснею, легендою і казкою, барвистим народним вбранням, вишивкою і ткацтвом, писанками і ремеслом, народними обрядами і звичаями рятувало наш народний дух, наповняло красою, живлячи коріння аби древо духовності не заниділо, не висохло.
Володимир Микита — яскраве явище у вираженні духовного скарбу народного в час після визвольної осені 1944, він воістину той трудівник, котрий є винятково яскравим уособленням нашої культури, досягнень у мистецтві, вираженням творчого інтелекту.
Є кілька характерних ознак для окреслення індивідуму В. Микити. Та найпершою і найважливішою ознакою цього митця є велика талановитість і така ж велика працьовитість. Щасливе поєднання двох якостей в одній творчій особі. Автор десятків багатофігурних композицій, глибоких за своїм характером проникнення і відтворення портретів, натюрмортів і незчисленних пейзажів — Микита в кожному творі трудівник вибагливий і вимогливий, щедрий у пошуку і неодноманітний. У нього все тут тільки на повну силу таланту і тої докладності в роботі, коли робиться все-все, чого митець уже досягнув. Портрет у Микити — завжди Світ особистості. А от багатофігурні полотна. «Зустріч братів визволителів трудящими Закарпаття», «Обід у полі», «Ягнятко», «Збирання картоплі», «Звозять сіно», «Весняні турботи», «Мірка-мішання», «Вівчарня», «Плач вічної лози» — своєрідний епос трудів і днів закарпатців. За яким уже можна пізнавати Закарпаття.
Окремо варто б писати та аналізувати велике полотно В. Микити «За щастя внука». Химерна історія про те, як в експозиції республіканської виставки міністр культури сімдесятих років знімав одну в найкращих картин В. Микити («За щастя внука», 1972), нині викликав хіба посмішку, сам же міністр виставив себе на сміх і тоді. Картина в межах колишнього Союзу була поцінована як одна з кращих.
Все у нього зображено з великою достовірністю і правдивістю, доцільністю. Він завжди несподіваний у творенні натюрмортів — вони у нього завжди ліричні і навантажені думкою глибокою, часто являють настрій митця. Вражає, наприклад, глибокоосмислений твір «Самота» 1973 р. В далеких полонинах на тлі гір-гігантів закинутий одинокий кінь. Трудився ціле життя, а тут його лишили вовкам для принади...
Для мене Микита перед мольбертом при палітрі — закорінений трудівник-селянин і, водночас, зосереджений інтелігент-творець. Трудівник-селянин — від батька селянина з низинного села Ракошина на Мукачівщині, від того батька і мами, яких митець в пам'яті шанує молитовно. Шанує за велику працьовитість і терпеливість, за скарб душі, що збагачував і наповняв красою. Син своїх батьків, цей митець одержав звання заслуженого художника України в 1975, високе звання народного художника України в 1991. Це і визнання митця, і тієї висоти, на яку Микита підняв своєю працею рідне Закарпаття.
Художня пам'ять у Володимира Микити феноменальна. Видатні портрети наших знаменитих художників Федора Манайла та Ернеста Контратовича, уславленого хірурга Олександра Фединця він створив з пам'яті з тою силою проникнення та узагальнення найістотнішого, глибинного, коли зображеного по-новому бачиш і впізнаєш. Навіть живописець-психолог — явище настільки щасливе, як і не часте.
Народному художникові України Володимирові Микиті нині за шістдесят. Він повний сил на висоті отій, з якої справді багато видно.
Іван Чендей
лауреат літературних премій імені О. Головка та В. Вининченка