Статті
Дуже часто культуру країни чи епохи сприймаємо через зафіксовані в пам'яті твори мистецтва, які стають своєрідною візитівкою історичної доби. На жаль, не завжди приділяється належна увага візуальним образам часу, переважають наукові дослідження. Проте, нерідко саме візуальні пам'ятки дають підстави для раціональних висновків, а також наповнюють наукові обґрунтування емоційним забарвленням. Звісно, головним суддею у відборі таких «знаків епохи» є час. Його невблаганний відбір часто ставить нас перед доконаним фактом збереженого твору, на основі якого можемо скласти певну уяву про культуру того чи іншого народу.
Національна спілка художників України висунула кандидатуру Володимира Микити на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка. Я цілковито приєднуюся до цієї пропозиції, голосуватиму за те, аби видатний представник закарпатської малярської школи, один з неперевершених її класиків здобув високу нагороду, і це буде об'єктивно і справедливо, бо творчість Володимира Микити, глибинна за своєю суттю, нерозривними нитками пов'язана з традиціями закарпатської школи й увібрала мудрість відведеного митцеві часу.
Детальніше: Урядовий кур’єр № 12, 22січня 2005 року "Мій улюблений маестро Микита"
У залах Національної спілки художників розгорнуто виставку творів народного художника України, члена-кореспондента Академії мистецтв, закарпатського майстра пензля Володимира Микити. 173 його твори, серед яких чимало великоформатних, насамперед підводять до висновку, що перед нами митець, котрий не просто чистим і прозорим голосом оспівує дорогих йому краян, природу рідних Карпат, якій загрожує людська байдужість та злочинні діяння, а й уміння цією своєю закоханістю захопити глядача. Важко не підпасти під чари дивовижної щирості і безпосередності цього мистецтва, бо в ньому сконцентровані і мої власні враження від перебування в цьому краї — все так разюче точно, аж до етнографізму, що виникає враження безпосередньої присутності.
Детальніше: Живописний літопис Закарпаття Урядовий кур’єр № 58, 31 березня 2001 року
1 лютого 2001 року виповнюється 70 років від дня народження Володимира Васильовича Микити — заслуженого, народного художника України, громадянина-патріота Карпатського краю, члена-кореспондента Академії мистецтв України.
Важко вмістити в газетні гранки життя людини за 70 років, з яких, більше 50 років віддано мистецтву — нелегкій і відповідальній праці на ниві образотворчого мистецтва. І все-таки про Володимира Микиту треба говорити як про мистецьку величину, яка, однак, не вимагає високопарності, метафоризму чи гіперболізації. Микита — саме життя, без будь-якої ейфорії — просте, зрозуміле, доступне зі своїми плюсами і мінусами, прозою і поезією, суперечками, суєтою і терпінням.
Детальніше: Газета «Ріо», 3 лютого 2001 року «Народний у багатьох вимірах»
Регіональна співпраця тільки тоді може набути справжнього розвою, коли економіка не користується привілеями. Достатньо зупинитись на важливості людських стосунків, а в рамках цього хіба є щось важливіше за мистецтво? Цьому взаємному «пізнанню» посприяла міська галерея, де відбулася виставка творів русинського художника із Закарпаття Володимира Микити.
Детальніше: "Uj kelet", 23 березня 1996 року "Його картини засвідчують моральну стійкість"
В Ужгороді триває ретроспективна виставка творів народного художника України Володимира Васильовича Микити. Присвячена вона 65-річчю визначного митця.
Володимир Васильович народився 1 лютого 1931 року в с. Ракошині Мукачівського району, в родині землеробів. У 1950 році закінчив Ужгородське мистецьке училище прикладного мистецтва. Його учителями були А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло, Е. Контратович, В. Берец та інші широко відомі художники. Уже в 1950 році був учасником обласних художніх виставок, згодом — республіканських, а з 1961 року — всесоюзних. У 1975 році йому присвоєно звання «Заслужений художник України», а в 1981 році — звання «Народний художник України». Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі за твір « На порозі вічного». Брав участь в обмінних художніх виставках, що проводились в Угорщині ( 5 разів), у Словаччині (7 разів), у Румунії ( 5 разів).
Детальніше: «Вісті Свалявщини» 17.02.96 р. "Прекрасна палітра митця"
Як уже повідомлялось, у залах обласного художнього музею імені Й. Бокшая відкрито велику ретроспективну виставку творів народного художника України Володимира Микити з нагоди його 65-річчя.
В одній з вітальних урядових адрес виставку названо визначним явищем у культурному житті України, Адже ім'я Володимира Микити з тих імен, без яких не можна уявити сучасне мистецтво України. Ім'я його відоме й далеко за межами нашої держави.
Народному художнику України Володимиру Васильовичу Микиті виповнюється 65 років. Послідовний, чесний, принциповий і пристрасний митець віддав усе своє життя, талант і творчість служінню високому мистецтву і служінню рідній землі. Геніальні учителі Володимира Микити, корифеї закарпатської школи живопису Й.Бокшай, А.Ерделі та Ф.Манайло були першовідкривачам «мистецтва русинів, що до тих пір залишалися фактично невідомими Європі». Тема народу рідної землі стала плоттю і духом творчості народного художника України Володимира Микити. Цю тему веде упродовж усього життя достойно і сміливо, з глибокою повагою до людей і абсолютизацією вищих гуманістичних вартостей народного життя.
Детальніше: «Закарпатська правда» від 3 лютого 1996 р. «Людина, котра прославила край»
Популярність художника Володимира Микити велика, авторитет його високий. Досить сказати, що про його творчість йдеться більш як у ста публікаціях, надрукованих як у нашій країні, так і за кордоном. Починаючи з 1957 року, живописець бере участь у всіх республіканських вернісажах, а з 1961 — у всіх всесоюзних. Його персональні виставки з великим успіхом проходили в Києві, Москві, в багатьох інших містах колишнього Союзу. Полотна Микити відомі за кордоном, у нас же - знаходяться більш як у двадцятьох музеях. І це насамперед результат таланту, великої працелюбності.
Детальніше: «Голос України», 18 березня 1993 року № 50 «Воістину народний»