Статті
Я пригадую ту далеку зустріч. До того я знав його лише по виставках. Та кілька разів бачив здаля. Теж, між іншим, у виставочних залах. Невисокий, рухливий, з незмінною люлькою в зубах, він неначе магнітом притягував до себе людей. Із такими завжди хочеться поспілкуватися. Особливо, коли на виставні побачиш роботу, перед якою цілий день товчуться відвідувачі. Я ще тоді пробував заговорити з ним, але мене відтирали більш спритні і більш напористі. Ті, що вміють брати якщо не інтерв'ю, то автографи. Нарешті я приїхав у вісімдесятих роках до Ужгорода і домовився про зустріч. Хоч була неділя, він погодився прийти в майстерню. Ідучи на вулицю Лермонтова, я хвилювався. Чи вийде розмова? Чи зумію я щось вловити своє, про яке ще ніхто не казав? Володимир Васильович Микита — митець, про котрого написано багато як у популярних виданнях, так і в серйозних наукових дослідженнях. У молоді роки його творчість пройшла хрещення через стрій критичних шпіцрутенів. Яких тільки ярликів не вішали на талановитого митця! Але він чесно проніс свій хрест. Вистояв. Не зрадив ні собі, ні своєму таланту... І вийшло так, що все те, котре свого часу судилося, тими ж людьми почало хвалитися...
Детальніше: "Новини Закарпаття", 2 березня 1993 року, № 33 (472) "Симфонія в барвах"
Давно то було. Ще в застійні літа. Знімався на Закарпатті кіногрупою з Києва фільм про майстра пензля Володимира Микиту.
— Ви безпремінно розкажіть людям про цього митця. Як душевно трудно йому, не здатному на компроміси в мистецтві, інакодумаючому про багато що довкола нас, — просив мене режисер.
Детальніше: Закарпатська правда, 1 лютого 1991 р. Портрети в кольорі
«...З верха на верх...». У кого із закарпатців не тьохне серце при цих знаних усіма й навіки словах? Як не випадає заспівати, то хоч подумки промовить кожна щира душа: «...а з долу в діл з легкою в серці думкою...».
Детальніше: Новини Закарпаття, 31 січня 1991 року, № 21 «Оглянувшись з Калинового мосту»
1 лютого сповнюється 60 років з дня народження відомого митця нашого краю, заслуженого художника Української РСР Володимира Васильовича Микити.
Народився Володимир Васильович в селі Ракошині. Навчався у народній школі, в 1941-1945 роках — у Мукачівській реальній гімназії. Нас, гімназистів, вражала здатність Володі миттєво створювати картину, портрет.
Любов до батька й матері — перших життєвих наставників, простих і по-народному мудрих селян — асоціювалась у майбутнього художника з любов’ю до рідного карпатського краю. Цією любов’ю наповнене серце Володі й сьогодні. Це вони, батько й мати, дали йому перші уроки добра й справедливості, честі й добропорядності, навчити бачити й розуміти прекрасне в людях і природі.
Детальніше: "Панорама", 30 січня 1991 року "Живописець з народу"
"...З верха на верх..." у кого із закарпатців не тьохне серце при цих знаних усіма і навіки словах? Як не випадає заспівати, то хоч подумки промовить кожна щира душа: "...а з долу в діл з легкою в серці думкою..."
"З верха на верх" незвано картину заслуженого художника України Володимира Микити, яка символізує увесь його мистецький шлях, що складається з невпинних і наполегливих подолань крутих сходжень на вершини творчості, вершини духу, шлях, котрий триває вже понад 35 років. Та хіба лише його доля промовляє до нас із цього суворо-лаконічного твору? То доля кожного істинного таланту, що прагне якнайповнішої реалізації справи свого життя: повноти самовираження, здійснення мрії про щедру віддачу творчої снаги народові, з глибин якого походить.
Детальніше: "Новини Закарпаття" — 1990. — 18 серпня ( № 21) "У розквіті творчих сил"
«У щастя людського
два рівних є крила:
Троянди й виноград,
красиве і корисне».
Детальніше: "Закарпатська правда", 5 серпня 1984 року № 179 (12512) "Прилучення до краси"
Первый раз мы встретились в прошлое лето. На улицах Москвы бросались в глаза множество цветных плакатов, зовущих в репрезентативный выставочный зал на улице Горького. С этим «пригласительным» встречались и посетители Третьяковской галереи.
Детальніше: Газета «Восточная Венгрия» от 5.02.83 "Владимир Микита"