Нема потреби представляти Володимира Микиту —одного з найбільш шанованих авторитетних художників Закарпаття, академіка АМУ, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, народного художника України, про якого відомий учений І. Поп писав, що мистець «робить повний виток в освоєння закарпатською школою малярства загальнолюдських тем, проблем світової цивілізації». І в такому самому емоційному ключі судження московського критика В.Павлова: «Микита бачить світ природи, не досліджуючи його, не вникаючи в деталі. Тому його світ — таємничий, не розгаданий до кінця, і краса його ні-ні, та й обертається красою казковою, красою казки».
Зі своєї майстерні Микита зробив в Ужгороді музей Володимира Микити — перший свого роду мистецький осередок, де, як у традиційній гуцульській хижі, все нагадує про побут горян, про їхнє життя, де поруч з об'єктами традиційної культури, картинам художника «легко дихається», серед килимів, верет, вишивок... Після музеїв Ф. Манайла, А. Койки — це поважний меморіальний комплекс, де зібрано мистецький доробок автора, поза огромом творів, які зберігаються в багатьох музеях світу та приватних збірках.
Уже не раз відзначалося, що продовжуючи і стверджуючи традиції класики, Володимир Микита впевнено веде лінію серйозного принципового малярства, що в творах художника його великі почуття, роздуми про минуле і сучасне краю, переживання за рідну землю і дорогих його серцю краян.
Перед нами композиція з велемовною назвою «Рани Карпат» —збірний образ, що дає уявлення про наругу сучасних і вчорашніх нуворишів над карпатською землею. Перебита земля, розкидані труби, покинутий трактор на тлі переораної густими тінями гористої місцевості, — усе це «спрацьовує» на тему. створює відповідне емоційне звучання. У цьому творі Микита демонструє хист майстра композиції, схоплює окремі фрагменти, а із їх суми виструнчує модель цілого. Подібного роду творів у Микити багато: «Електрифікація» (1968), «Народна готика» (1968), «Самотність» (1973), «Збір яблук» (1984), «Мірка-мішання» (1987), «Овеча кошара» (2004) і з десяток інших, не менш значних, вагомих, філософськи пережитих.
В.Микита —бездоганний майстер композиції, де чуття доведеного простору на площині полотна завжди співвіднесене до розуміння ситуації, яку зродить уява, де кожна деталь візуального ряду зіставлена до розуміння цілісності образу й образної повноти. Він будує композицію з таким передчуттям, що часточка не виглядає елементом випадковим, —вона є сутнісною одиницею задуманого живописного простору і в контексті структури сприймається невід'ємно.
Тією самою гармонійністю сповнена колористична тканина полотен Микити, де холодні тони пасують теплим: доповнюються навзаєм, відтіняють або підкреслюють сутність декоративної площини. Живопис Микити тонально-декоративний, наповнений звучанням домінуючих у той або інший спосіб барв.
Якось уже довелося нам писати: «Мелодика краю, неквапливий ритм спогадів про материнську сутність, причетність до того, що є мій побут, верховинське життя, портрети художників, друзів, предмети-об'єкти, що означають життя верховинців у гірських селах і осідках, настроєві медитації, ліричні одкровення, земна радість в одкритті миті екзистенції — таким постає Микита впродовж багатьох років творчості, налаштовуючись щоразу на рефлексивно-звичаєвий тон. Причому з урочистою святошною мелодикою».
Славетний живопис закарпатців стверджений цілою когортою винятково обдарованих мистців, що своїми полотнами забезпечили функціонування золотого фонду мистецької культури нації, і в цьому величезної вартісної ваги фонді чільне місце посідають полотна Володимира Микити.
Художник виховувався на традиціях класики і ці високі традиції він утверджує впродовж десятиліть чесною сумлінною творчою працею.
Микола Ворончак