Соціалістичне мистецтво сьогодні включає творчі здобутки як братніх народів Радянського Союзу, так і країн народної демократії. Отже, вивчення цього діалектично складного і багатовимірного явища повинно поєднувати конкретні дослідження мистецтва кожної етнокультури і порівняльний авалів. Адже виявлені при цьому спільні тенденції ідейного спрямування, тематизму, образно - виражальної мови теж забезпечують розвиток соціалістичного мистецтва як цілісної системи. Як приклад, що має конкретизувати це положення, розглянемо творчість двох художників — Дарії Василянської та Володимира Микити.

Широке коло питань, що охоплює проблему розвитку соціалістичного мистецтва, вміщує чимало нерозв’язаних завдань. Одним з найбільш глибоких і складних є проблема національної специфіки. Національне - це той фактор, що переконливо вирізняє оригінальність і неповторність мистецтва різних країв. Але при цьому методи втілення національного мають чимало спільних засад, що врешті виступають чинниками соціалістичного мистецтва як цілісності.

При дослідженні національної специфіки мистецтва значну роль відіграє міра вияву в ньому елементів народного. Різноманітні аспекти ремінісценції народного та шляхи зближення даного процесу спостерігаємо при паралельному аналізі сучасного болгарського та українського живопису...

 …Реальний зв’язок художніх образів з фольклором характерний також для радянських, у тому числі українських митців. У цьому переконує творчість ужгородського художника Володимира Микити. Паралелі між творчими здобутками Д. Василянської та В. Микити дозволять простежити спільність їх засад і методів, переклик у тематиці, характері образності, мові, продиктованих об’єктивними закономірностями процесу розвитку соціалістичної образотворчості як цілісної системи.

В. Микита виховувався і зростав у лоні багатих на образотворчий фольклор традицій Закарпаття, які живила творчість А.Ерделі, Й. Бокшая, Ф.Манайла, Е.Контратовича, А.Коцки. "Мене як майстра виховав Федір Федорович Манайло", - зазначає В. Микита, і і в наведеному пієтеті відомого живописця до вчителя, який у своєму мистецтві торкався важливих проблем народного життя, вірність естетичним установкам на народну творчість. Ця поетична лінія еволюціонує в картинах  В.Микити протягом чверті століття ("Дід-казкар", 1961; "Ягнятко", 1969; "Звозять сіно", 1971 "Доброго ранку", 1976; "Нема", 1963). Вона постійно проступає в традиційних образах, сюжетах, у своєрідній колористиці та малюнку і перейнята роздумами про торжество людини та її праці, логічно зв’язана з утвердженням високих етичних засад, властивих селянам. Звідси - посилена увага  до образів трудівників: садівників, пастухів, доярок, їздових.

У композиції "Ягнятко" художник проілюстрував відмінні якості вимогливого до себе майстра, що йде від витоків народного життя й народної творчості, реалізувавши власні міркування про зміст людського життя, про зв’язок людини з природою, про високу духовність трудової людини. Перед нами - вівчар, який обережно тримає на руках новонароджене ягня: пильний, звернений до глядача, погляд мудрих очей літньої людини, що не любить квапливості, міцна, ще нестареча постать, немовби витесана з каменю, сильні, звиклі до щоденної праці руки.  Разом з тим портрет селянки втілює складну метафору. Перед нами - таїнство народження, апофеоз щедрості, могутності і невмирущості життя і реальний зв'язок людини праці з усім її багатовіковим укладом.

Подібну позицію світосприйняття і тлумачення оточуючого середовища та образів демонструє також живопис Даріі Василянськоі.  

...Образ матері поширений у народно - пісенній та усній – творчості.  Цей вічний символ добра, надії, втілення людських уявлень про духовну красу і каральну цнотливість, праобраз родючості та здоров’я - один  з найулюбленіших в українському та болгарському живописі. В національних традиціях вирішують цей образ Д. Василянська і В. Микита.

Народна основа визначає трактування конкретного материнського образу в творчості В. Микити. У 80-ті роки він виконує цілу серію полотен, об'єднаних спільною темою материнства, синівської любові, моральної чистоти та духовної щедрості. На відміну від Василянської Микита уникає імперсонального зображення, шукає дохідливості й простоти втілення у конкретному образі. Головний герой його картин - проста селянка, жителька Карпат, що уособлює високі мо­ральні цінності народу. Характеризуючи образ, В.Микита показує складні переживання, зосереджує увагу на відтворенні внутрішнього світу героїні. Ці якості властиві вже раннім творам живописця: «Моя мамка» (1967), "У чеканнях» (1977), а також «Ранок» (1980), «Вдома» (1983).

У картині «Моя мамка» зображена немолода жінка, котра вийшла за обійстя, когось очікуючи. Художник відтворює складний духовний світ дорогої йому людини, показує тепло, щедрість її душі, підкреслює риси, які вияскравлюють характеристику персонажа. Художник акцентує його взаємодію з реаліями, вмотивовує присутність деталей, органічну єдність природи і людини.

Подібне трактування задуму знаходимо і в композиції "У чеканнях", де пластика образу матері підкорена рухові сюжетної дії. У нахиленій постаті, в напруженому, зверненому до шляху погляду прочитується покірне материнське чекання. Багаті живописні рефлекси створюють відчуття повітря, простору, оживляють і героїню, і оточення. Аналогічні прийоми використовує художник для створення психологічної ситуації у полотнах «Самотність» ( 1970), «Арки» (1978) «Обід у полі» (1971).

Образ матері, родинне щастя, зв’язок, що єднає матір  і сина, чоловіка і жінку, діда й онука, щедро присутні у творах Д. Василянської та В.Микити, засвідчують наявність споріднених тем та певних усталених мотивів українського і болгарського живопису останніх років. Зрештою, радянські художники і майстри мистецтва соціалістичних країн проблему людини і людяності, а ширше – гуманізму, народності проектують на роздуми про місце особистості в сучасній дійсності, позбавленій локальної вузькості, часової замкнутості, на утвердження стійках моральних норм і духовних засад індивіда і колективу, на багатий світ внутрішнього "я".

При близькості поглядів на життя, спільності тематики у варненської художниці та ужгородського майстра їх стилі різняться...

…Сприйняття народного мистецтва, фольклору особливо виявляється і ясно проступає в картинах Василянської і Микити, що зображують рідну природу. Художники охоче звертаються до пейзажного жанру, який вони розвивають у пісенних - ліричних або епічних - традиціях, вкладаючи у зображене свої найщиріші почуття й думки.

В. Микита виріс у краю, оспіваному поетами і музикантами. Гори, долини, полонини, ріка і стрімкі води, - уся безмірна краса Закарпаття оживає на його полотнах, а присутність людини передає кровний зв’язок селян з рідною землею. В цьому відношенні художник виступає гідним продовжувачем А. Ерделі, Й. Бокшая, Ф. Манайла - цих талановитих співців маленького, але чарівного краю. Пейзажі В. Микити наповнені фактурними масами, предметні, композиційно насичені просторовими планами, колористично виповнені розуміння цілості й частковості, звідси їх матеріальність, об’ємна  повнозвучність, врівноваженість («Ущелина» 1977, "Після дощу", 1979 , «Село між горами», 1980). Нерідко природа, пейзаж у тематичних полотнах В. Микити набирають глибоко поетичного звучання. Є у художника картина з символічною назвою « З верха на верх» (1973), намальована ним у ті роки, коли надії і сподівання живлять творчу натуру. Верховинець піднімається вгору з   мішком за плечима, долаючи вершини і перевали, метафорично звучить цей твір, в якому панують загальнолюдські настрої, думки, а довколишні гори, що простяглися од краю до краю сприймаються як перепони на людському шляху. Природа тут вторує образові героя, привносить відповідні ноти, що підкреслюють боротьбу людини за життя.  Подібні емоції панують у роботі "Воловецькі полонини" (1978), де художникові важливо передати відчуття безмежної краси рідної землі, показати її велич, просторову панорамність, яку  глядач відчуває у ритмах гірських вершин, зелених полонин з купами дерев, що тягнуться від переднього плану...

…Василянська, як і Микита, живиться могутніми коренями народної творчості, і ця робота ще раз підтверджує плідність вдумливого застосування традиційного досвіду.

В українському і болгарському живопису ми знаходимо немало споріднень образів, а також яскравих взірців органічного зв’язку митців з основами народного світобачення і його відтворення. Ця близькість, що намітилась у практиці  майстрів старшого покоління 50-х років, у наступні десятиріччя набула загального визнання і під знаком "фольклорної хвилі" ознаменувала стильове  відмежування могутнього потоку художньої практики майстрів реалістичного живопису. Воно не зникло протягом 70-х - середини 80-х років. Як і раніше, художників захоплює земна людська краса, їм притаманне відчуття власної причетності до справ рідного народу і нерозривного зв’язку з рідною землею. Народні уявлення, перекази, пісні, розмаїті жанри пісенної та усної народної творчості, образотворчої та декоративно-прикладноі культури перебувають у центрі уваги багатьох сучасних митців. Ці інтереси і ставлять в один ряд Дарію Василянську і Володимира Микиту.

О. Федорук