У березнево - зимовий день, коли снігова хуртовина та пронизливий холодний вітер збивав з ніг перехожих на вулицях Києва, у Будинку художника було гамірно та велелюдно. Там, на відкритті авторської виставки творів визначного українського художника, члена-кореспондента Академії мистецтв України, народного художника України Володимира Микити зібрались друзі, колеги художника і ті, хто у джерельній криниці високого мистецтва шукає життєдайної сили для повсякденної боротьби у нашому непростому сьогоденні. Цьогорічну виставку у творчій біографії Володимира Микити можна назвати у чомусь підсумковою.

Останні тридцять років митець, який щойно відсвяткував свій сімдесятилітній ювілей, впевненим пензлем творить неповторний "микитинський" світ живопису. Позаду участь у багатьох вітчизняних та зарубіжних виставках, міжнародних біенале. Хоча у випадку Володимира Микити говорити про якийсь підсумок важко. Ця енергійна, з допитливим поглядом, інтересом до життя людина вражає свіжістю роздумів, молодечим оптимізмом. Благородна сивина, естетизм в усій поставі і ще щось невловиме, чому варто було б декому повчитися. Це те, що називають у народі вродженою інтелігентністю.

 Доля подарувала художнику велике щастя - народитись та жити в країні, де земна краса немовби втрачає свою реальність, де небо зливається з землею, де гордістю та самодостатністю наповнене все: від деревця на верхівці гори, до весільного танку чи колискової матері. Це світ закарпатського раю. Тут народився майбутній митець, тут пройшло його дитинство, тут він отримав освіту в Ужгородському училищі прикладного мистецтва.

Закарпатською рапсодією можна назвати полотна художника, в яких органічно переплелися традиції самобутньої закарпатської школи живопису. Широкий декоративний мазок, пленерність, гра світлотінню, напівтонами. Володимир Микита гідно опанував настанови своїх учителів А.Ерделі, Й.Бокшая, Ф.Манайло, Е.Контратовича. В той же час він віднайшов своє власне неповторне мистецьке обличчя, свій власний індивідуальний почерк, те, що робить митця впізнаним та самобутнім.

Характерною рисою його творчого "я " є різноманітність пошуків, стилістичних експериментів - від об'ємного реалізму, органічно народного примітивізму до імпресіонізму, авангардизму. Художник любить дивувати, любить робити несподіванки.

Оригінальність композиції притаманна сюжетним картинам В.Микити. Велич і чарівна таємниця карпатської казки сплітається у них з конкретністю зображених образів у гармонійну цілісність неповторної філософської медитації митця. Його герой - це вічний у пошуку своєї екзистенції мандрівник. Як у картинах "З верху на верх" чи "Пороги", він, долаючи труднощі, вперто йде до самопізнання та самоутвердження. Рухливість персонажа на його полотнах можна назвати внутрішньою. Художник зумів відтворити його внутрішню динаміку, психологічну напругу у статично завмерлих постатях (" Веселка", "Дай Боже, добрий день", "У чеканнях"). Галерея портретів Володимира Микити :" "Моя мамка", "Лікар Снігурський", "Дідо-казкар" - це світ його людей, яких він розуміє і які йому близькі та співзвучні в любові до рідної землі.

У 1983 році Володимир Микита створює полотно "Рани Карпат", де змальовує, як жорстоко нищаться ліси. Передбачення    митця виявилося пророчим. Карпатський апокаліпсис починався з окремих болючих ран, які наносили довкіллю люди.

Вболіванням за долю народу, рідної України пронизана вся творчість Володимира Микити. Його громадська і творча позиції відзначаються щирістю відчуттів, волелюбністю, безкомпромісністю. Його полотна, окрім естетичного задоволення, спонукають до роздумів. Вони звертаються до кожного з нас: не забувай "На порозі вічного" (так називається одна з кращих картин митця), що сьогодні ти твориш майбутнє, за яке несеш відповідальність перед своїм народом.

 Н.Р. Колесниченко-Братунь