Головна

Укрінформ долучився до шанувальників, які привітали ювіляра саме в день його народження. "Маєте щастя, що пробилися до мене: усі нині телефонують мені на три телефони, я не встигаю брати слухавку, то доньки допомагають". Дивно, але зі слів Володимира Васильовича зрозуміло, що його це ніяк не нервує, навпаки, художнику направду жаль, що немає фізичної можливості усім відповісти. Час - найбільша цінність для цієї людини. Художник погоджується викроїти трохи його для розмови з нами, запрошує у свою ужгородську майстерню.

Детальніше: В Ужгороді відкрили ювілейну виставку Народного художника, академіка Національної академії...

Закарпатця Володимира Микиту не потрібно представляти ні в Україні, ні поза її межами. Це давно зробили його понад тисячу картин, які він називає своїми дітьми. Роки не мають над ним влади. У свої 82 він енергійніший за юних. Статусом живого класика художник не користується і веде доволі спартанський спосіб життя. Малює, працює на городі, куховарить, відвідує виставки, проводить час зі своїми дітьми, внуками та правнуками.

Детальніше: Володимир Микита: «Художники не годні жити без муз!»

Володимира Васильовича Микиту закарпатському читачеві представляти не треба взагалі. Бо немає у Закарпатті тих, хто б не бачив полотен народного художника України на виставках і у музеях. Мало тих, хто не знає, що лауреат Шевченківської премії є учнем і послідовником корифеїв закарпатського живопису Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Федора Манайла. І нема таких, хто не пишається тим фактом, що дійсний член Академії мистецтв України є нашим земляком, ходить одними з нами вулицями і живе тим самим неповторним духом Закарпаття, що і всі ми.

Детальніше: Володимир Микита: «Якби хтось почув, що сказала мені Яблонська у коридорі Київського художнього...