Настійним прагненням проникнути в духовну сутність людини, відбити своє розуміння її в органічний пластичній формі, цікавий портретний доробок В. Микити, який, як і багато інших портретистів 60-х років, прагне до гострохарактерних образів. Його пошуки цілеспрямованого внутрішньо сконденсованого характеру до певної міри ілюструють вияв так званого «суворого стилю» в жанрі живописного портрета.

Не відразу художник став таким неповторним інтерпретатором людської душі, яким виступає нині в кращих творах. Але вже навіть перші його спроби в портреті позначені щирою зацікавленістю митця моделлю. Теплим ставленням до людини благородної професії позначений портрет «Вчитель-пенсіонер А. Тегзе» ( 1958). І все ж у цій роботі, при вдалій характеристиці зморшкуватого обличчя ще помітна старанність початківця: з однаковою увагою змальовані і постать і оточення.

Заявкою на психологічну розробку образу був «Етюд з моєї мамки» (1959), де гострохарактерне обличчя жінки вражає відчуттям власної гідності. Невеликий, етюдного характеру портрет «Дівчина» (1959) видає в художникові уважного психолога, який через настій і оточення передає характер портретованої. Яскраво освітлене листя кидає мереживну тінь на погруддя дівчини — рефлекси сонця на волоссі, плечах створюють враження безхмарності почуттів, легкої поетичної задуми.

Народною філософічністю привертає увагу «Дід казкар» ( 1969). Старий, як ті гори, що видніються за його плечима, він немов веде родовід від  добрих віковічних чаклунів. Його пооране глибокими борознами обличчя, рука, така ж зморшкувата й висохла, як обличчя,— то втілення і тяжко прожитих літ, і народної мудрості.

«Портрет старого комуніста М. Ф. Чорногорського» (1964) вирізняється концентрацією духовних сил людини, міццю вольової натури, що все життя пов’язала з долею рідного народу. Так само яскраво схарактеризовані «Старий рибалка» (1965), «Кращий колгоспник колгоспу ім. Леніна І. М. Кролевець» ( 1965), «Вівчар» ( 1966), «Старий гуцул» ( 1967) та ін.

Та є в творчості Микити цікавий, по-справжньому новаторський «Портрет передового робітника М. Токарюка» (1965). Вдало дібраний типаж: вродливе, з правильними рисами обличчя з доброзичливим поглядом спрямованим на глядача. Постать малюється на тлі далеких гір і фабрики, що здійняла корпуси у синіх Карпатах. Робітники у вишиваній сорочці, традиційному гуцульському капелюсі. Однак не етнографічне замилування вбранням цікавить в образі митця, а його духовність, відповідальне ставлення до праці. Художник захоплений моделлю. Глибоко передає її внутрішній світ, активність свого мистецького бачення суті цієї людини.

Портрет «Моя мамка» (1967) характеризує Микиту, як вдумливого спостерігача й психолога. В образі художник втілив риси, притаманні всім матерям: роздуми над життям, глибокі душевні почуття, скромність, стриманість у виявленні почуттів. Постать малюється на тлі краєвиду, де пройшло життя жінки. Добре зважені аксесуари. Філософське, узагальнене звучання образу робить цей портрет етапним у творчості майстра.

Глибоким психологізмом позначені його «Портрет хірурга О.В. Фединця»( 1967), «Портрет невропатолога Д. О. Снігурського» ( 1971). Художник зображує лікаря-неропатолога на гладенькому, аале нерівномірно освітленому брунатно-червонистому тлі. У видовжений прямокутний формат полотна щільно вписано витончену за пропорціями й характером постать Д. Снігурського з лікарським молоточком в чутливих руках. Теплого тону костюм, білий халат і сорочка підкреслюють засмаглість худорлявого видовженого обличчя і вражально голубого кольору очі. Колірні контрасти — темне волосся й борода, тьмянистого кольору обличчя і вражально голубого кольору очі — створюють напруженість виразу, який поглиблюється уважною деталізацією форми брів, очей, носа, високого чола, й багатозначного жесту рук. А підкреслення м'якої лінії похилих плечей, що повторюється рисунком рук, переростання овальних обрисів у вертикальний силует постаті створюють образ складного звучання. Інтелектуальною, надзвичайно чуйною людиною з глибоким світом мрій і прагнень, не позбавленою певних суперечностей і драматизму, — ось яким сприймається образ Снігурського.         

В. Рубан