У майстерні — домашнє начиння, стіл з вишитою скатертиною, куточок сільської хати. Все в тому порядку, який підтримувала колись в Ракошині його мамка.

Ф. Манайло називав його ласкаво, майже, як вона, Микитка. Але Володимир Васильович вважає, що дивитися на світ і бачити прекрасне вчився насамперед у матері. Потім вже були учителі А. Ерделі, Е. Контратович. Тому збережено всі речі, пов'язані з нею. Синівська прив'язаність виглядає з відомого портрету «Моя мамка».

Чисті барви в пейзажних роботах, таких як «Гірські ритми», «Народна готика», «Самота», «Ущелина», «Куток Ужгорода», побутові сюжети в полотнах «На новий рік», «Ягнятко», «Новина», «Збирання картоплі», «Звозять сіно», «За щастя внука», ліричні нотки в портретах «Народний художник УРСР Ф. Манайло», «Письменник П. Скунць», «Хірург-професор О. Фединець» та інші, передають той дух, вловити який намагався митець й змусив його світитися, живити почуття глядачів. Йому це принесло широке визнання.

Микита виставляв свої картини в Каннах, Генуї, Нікозії, Софії, Варні, Кельні, Відні, Будапешті, на Філіппінах та в Японії й Канаді, брав участь в міжнародних біенале (Хельсінкі, Кошіце, Венеція), його персональні виставки відбулися в Ужгороді, ПряшевІ, Попраді (ЧСФР) Києві, Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Каунасі га Шяуляї, в Москві та Зоряному містечку.

Про творчість Микити надруковано понад сто публікацій, репродукції картин подано в альбомах «Ukrainian Painting» (1973 р.), «Мистецтво народів СРСР. 1917—1970 роки», «Український радянський портретний живопис» (1977 р.), «Живопис народів СРСР» (1977 р.), книгах «История искусств народов СССР» (том 9, «Українське радянське мистецтво» (1984 р.), журналі «Калпепа» (1990 р., пр) та інших мистецтвознавчих виданнях, де закарпатську школу представлено кількома іменами.

Сина болять материнські болі і виражаються в картинах з філософськими началами: «Оновлення», «Біля забутої хати», «Дзвіниця», «З верху на верх», «Електрифікація». В теперішні роки і в ті глухі застійні він показує наш важкий шлях крутими схилами гір — перепадами життя. Всього було у нас: і зречення свого, здорового та прищеплення чужих звичаїв. І час руйнації пам'яток народної духовності, і визиску природної краси заради монстрів індустріалізації Може наше відродження вже на мольберті  художника?

У Микити повно творчих задумів. Повіншуємо йому рідним словом його матері, яке вона, як і всі матері наші, полишила для життя на сій землі: «Вінчуємо тобі, дорогий Володимире, доброго здоров'я, файно і надале мальовати, же би ся чудовав не лиш Карпатський   край, а  й цілий світі».