Статті
Частица Закарпатья в городе на Днепре, радость с красками и мелодиями Закарпатья, его людьми, природой и неповторимым способобразием трудового и бытового уклада, поэзией и прозой, этого замечательного края — вот что красной нитью прошло едва ли не через все выступления участников обсуждения. Персональная выставка Владимира Микиты в Киеве стала большим событием художественной жизни столицы для широкого зрителя, автора всей закарпатской школы живописи.
Детальніше: "Карпати игаз со", № 62 від 16.03.1980 р. Передвижная выставка Владимира Микиты
Заслужений художник УРСР Володимир Васильович Микита ввійшов в українське радянське мистецтво на початку 60-х років. Учень відомих майстрів — А. Ерделі, Й. Бокшая, Ф. Манайла, Е. Контратовича — він гідно продовжує традиції закарпатської школи живопису. Персональна виставка творів В. Микити, що відбулась нещодавно в Києві, репрезентувала значний доробок цього самобутнього митця.
Детальніше: «Культура життя», № 27 (2620) , 3 квітня 1980 р. «Пройнятий радістю»
Цей плакат не лише інформував і запрошував. Він хвилював тих, кому вже пощастило оглянути персональну виставку нашого земляка в столиці республіки.
Детальніше: "Своєрідний, вдумливий" «Закарпатська правда», 2 березня 1980 р. № 51 (11184)
Ніби так недавно він, сором’язливий хлопчина із закарпатського села Ракошина, переступив поріг Ужгородського художнього училища. Все видавалось незвичайним. Вчитися у таких майстрів, як Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Ернест Контратович, Федір Манайло, було його заповітною мрією. І ось вона збулася, і видатні майстри — його вчителі…
Детальніше: "Сільські вісті", № 38(12138), четвер, 15 лютого 1980р. "Людина і Земля"
Стоит-ли чего нибудь коралл, покоящийся на дне моря, если он укрыт от человеческих глаз? Чего стоит стихотворение созданное для ящика письменного стола, произведение музыки, оставленные на нотных листах, и звуки которого не доставляют наслаждение человеческим ушам? Произведения художника становятся полноценным лишь в этом случае, если они попадают на выставки, и перед ними останавливаются посетители, спорят о них, заставляют людей задуматься. Картины В. Микиты, заслуженного художника УССР, как будто бы подтверждают эту мысль. С его произведениями кроме музея нашего областного центра можно встретится и на постоянных выставках Москвы, Киева и других городов — в мастерской художника мы увидели только незначительную часть его работ.
Детальніше: «Карпати Игоз со» № 118, 23 мая 1978 г. "Чистой верой"
Мати художника Володимира Микити в той листопадовий день 1973 року прибула з недалекого од Мукачева Ракошина в Ужгород при нагоді відкриття виставки картин сина. Дещо зніяковіло озиралася по залах, коли шанувальники живопису, колеги не лишень озирали полоттю за полотном, а мовби знову й знову на очах громади не тільки художником складається звіт про зроблене, а й проходило значимістю сповнене життя творця.
Детальніше: "Закарпатська правда", субота, 5 червня 1976 року "Від народного кореня"
В рамках дружби Східнословацького краю із Закарпатською областю УРСР та святкування 30-ї річниці визволення Пряшева Радянською Армією влаштувала Кошицька краєва організація Союзу образотворчих митців у співпраці з Пряшівською галереєю образотворчого мистецтва виставку творчості Ужгородських митців Антона Михайловича Кашшая та Володимира Васильовича Микити. Виставка нав’язує на недавню не менш успішну та привабливу виставку з творчості третього відомого закарпатського майстра пензля Ернеста Рудольфовича Контратовича, яку з нагоди Місячника Чехословацько-радянської дружби було інстальовано в Пряшівській галереї образотворчого мистецтва, звідки вона перейшла в Бардіївський Шаришський музей, в якому відбувся 8 січня ц. р. її урочистий вернісаж з нагоди 30-ї річниці визволення Бардієва Радянською Армією.
Детальніше: Газета “Нове життя» 17.01.1975 № 3 "У вінок ювілею і дружби"
Мені пощастило, гадаю. Випало зустрітись з художником, щирим серцем. Але спочатку про іншу зустріч.
Вони входили до музею повагом і якось нерішуче. Зупинились посеред зали. За хвилину обличчя прояснювались зачудуванням : на картинах усе таке знайоме ( і гори, і і полонини, і обличчя горян) і водночас… незвичне. Те, що вони досі сприймали як буденне, постало перед їх зором святковим, опоетизованим. У залі були й художники — автори картин, відомі закарпатські митці. То вони запросили до музею сільських трударів — тих, що творять красу на землі. Потім була щира розмова — про хліб, про врожай, про землю, яка не вельми щедра, коли не має до неї терпіння і любові. Запам’ятались слова художника Володимира Микити. Говорив про те, що праця й творчість — то одвічні прояви сутності людської. — Ви даруєте вирощені плоди землі, а ми плекаємо духовні зерна…
Детальніше: Молодь України № 249, 24 грудня 1974 р. «Земна щедрість пензля»
Світанок ледь жевріє. Поступово пломеніє край неба. Зникає грань дня й ночі...
Хутчій туди, де перехоплює подих від висоти, де свіжий вітер так приємно бадьорить. Упитись вранішньою росою-живицею, що так хвилює ї зваблює. Туди, високо в гори! Зустріти новий день, одержати новий заряд натхнення!
Детальніше: Натхнення росяних світанків "Вісті з України», № 40 (789), жовтень 1973