Карпати дивують і полонять кожного, хто хоч раз побачив цю чарівну казку природи. Американський художник Рокуелл Кент, відвідавши Закарпаття, сказав: «Ваш край настільки прекрасний, що тут щороку мусить народжуватися, принаймні, по одному художнику і поету». Справді, мальовничий край подарував нам чимало визначних митців, оптимістичне, життєстверджуюче мистецтво яких дарує радість і естетичне задоволення. Це Й. Бокшай, А. Кашшай, А. Коцка, Е. Контратович, Ф. Манайло. Рідна земля живить джерельною силою і молодих художників, таких, як А. Шепа, Є. Кремницька, П. Балла та інші. Чільне місце серед них належить Володимиру Васильовичу Микиті — гідному продовжувачеві кращих традицій закарпатської художньої школи, справи свого вчителя А. Ерделі. В. Микита працює в галузі станкового живопису.
Знаним і улюбленим митцем художник став порівняно недавно. До визнання він ішов довго, нелегким шляхом, був у постійному творчому дерзанні й пошуку. Створював прості життєві композиції, малював портрети сільських трудівників, етюди, пейзажі, натюрморти. Відкриття для себе знаходив у буденному житті. Люди захоплено сприймали кожний новий твір В. Микити, але він рідко брав участь у виставках, був надто вимогливий до себе, до своєї творчості. Аж поки не відчув грунт під ногами — власну стійку естетичну позицію, професійну впевненість.
Розширюючи ідейний кругозір, удосконалюючи майстерність і дедалі глибше оволодіваючи методом соціалістичного реалізму, митець своєю працею служить народу, Комуністичній партії, Вітчизні, множить славу радянського мистецтва і вносить у скарбницю духовних багатств свій доробок, що нині налічує понад дві тисячі творів.
В. Микита у своїй творчості охоплює велике коло тем сьогодення, по-своєму їх трактує. Він уважно вивчає явища природи, життя і через своє світосприймання відкриває світ краси. Він мріє і пробуджує мрію в інших. Характерно, що підкреслюючи якусь яскраву деталь, художник спрямовує нашу думку в бажаному напрямку. І ми відчуваємо вдумливого, чуйного митця-філософа, психолога, здатного емоційно і безпосередньо висловити свої почуття.
— Найдорожчим у житті вважаю творчість,— говорить Володимир Васильович. — Для мене малювати — значить жити.
...На його картинах — праця земляків, розквітлий чебрець, бузково-білий туман, чудова гірська природа,— все, що хвилює. Але бентежний митець живе тим, що ще не написав. Його герої — це справжні сильні характери, неповторні індивідууми.
Тема селянського життя — основна у творчості художника, бо сам він народився і виріс у селі Ракошино Мукачівського району. Навіки вкарбувалися в його серце і пам'ять стара хатина, убоге село, виснажена земля, що не могла нагодувати велику сім'ю, хмарне, як осіння ніч, дитинство. Митець пережив гірке минуле, вистраждав його і тому сьогодні відчуває потребу показати людям історію рідного краю, колишню непосильну працю сільського трудівника. Він робить це майстерно, йдучи шляхом життєво? правди.
Найбільш значні з серії картин, в яких показано життя Закарпаття дорадянсь-кого часу, твори «Самотність», «За упокій душі», «Обід у школі». Кожний — ніби важке зітхання художника, перенесене на полотно. Водночас в них висловлена віра у світлий завтрашній день, бо не можна в людині вбити надії — стверджує митець.
Радісно вітав В. Микита жаданий радянський лад. Нове вільне життя породжує нові теми. Про перетворення на селі, радість вільної праці розповідають полотна «Оновлення», «Весняні турботи», «Ранок на фермі», «Збір картоплі», «Звозять сіно». Ця серія — літопис життя області з часу возз'єднання з Радянською Україною. Твори захоплюють глядача простотою сюжету, композиційною завершеністю, пристрастю. В жодному з них художникові не зраджує почуття міри. Деталей не багато, але кожна сповнена глибокого змісту.
В. Микита вніс свій вклад і в розвиток реалістичного портрету. В етюдах «Дід-казкар», останньому варіанті роботи «Лікар Снігурський», картинах «Школярка», «Хірург Фединець» митець розкриває внутрішню красу людини. Це одна з головних рис творчості художника. При всій індивідуальності в образах, створених своєрідним майстром пензля, підкреслюються спільні характерні риси радянських людей — творців, патріотів, інтернаціоналістів. Через образи сучасників — «Колгоспний пастух», «Учитель», «Господар полонин», «Робітник М. Токарюк» художник показує велич нашої епохи.
Нещодавно В. Микита написав портрет свого наставника і порадника Ф. Ма-найла. Це ніби своєрідний діалог автора із своїм героєм, до якого він ставиться з любов'ю і шаною. Володимиру Васильовичу вдалося передати найтонші порухи душі прекрасної людини, визначного художника нашого часу.
Сумною трембітою звучить у творчості митця тема Великої Вітчизняної війни. І хоч минуло вже багато років, як відгриміла війна, художник щоразу повертається до неї — не може забути. Він створює полотна «За щастя внука», «Розстріл виноградівських партизан», «Страта О. Борканюка». Останнє розповідає про трагічні хвилини народного героя Закарпаття. Автор утверджує несхитну волю комуніста, його оптимізм, віру в перемогу. Образ приваблює насамперед душевною силою. Він написаний з великою повагою до героя, до комуніста.
— У світі немає нічого прекраснішого за людину,— говорить Володимир Васильович. І саме в людях, їхньому житті він шукає нові сюжети. Щиро змальовує В. Микита добрих і мудрих, душевно красивих літніх людей. Проникливо, з любов'ю написані портрети «Моя мамка», «Старий гуцул», «Ягнятко». Останній твір — один з кращих у доробку митця. Тут художник домігся невимушеності й природності пози старого вівчаря. У нього відкрите, розумне, вольове обличчя. Тонко передано його психологічний стан. Талановито виписані замріяні ласкаві очі, натруджені вузлуваті, зашкарублі руки. Образ написаний з глибокою повагою до нелегкої професії вівчаря.
Неповторно своєрідним баченням світу полонять пейзажі В. Микити. Тонкий лірик, він у роботах «Гірська рапсодія», «Ранок», «Зима в Карпатах», «Гірське село» романтично підносить, поетизує природу рідного краю. Ці твори різні за настроєм, але завжди сповнені величі, дихають «життєвими силами». Пейзаж у художника — патріотична тема, що засвідчує його синівську любов до Батьківщини. В них він не лише пропагує красу, а й славить життя.
Про яскраву, темпераментну творчість пропагандиста життєстверджуючого реалістичного мистецтва свідчать картини «Тиша», «Новина», «До сонця», «На Новий рік», «Ноктюрн». В них висловлена безмежна віра в людину, її світле майбуття. В них відчувається бажання митця бути необхідним людям, зробити своє мистецтво близьким і потрібним їм, виховувати прекрасне почуття краси.
— Чи вчився б В. Микита на художника, чи ні, він все одно став би ним, бо він художник не за званням, а за покликанням, — сказав про Володимира Васильовича заслужений художник УРСР Е. Контратович.— Його небуденний талант з кожним роком набирає сили, стає більш зрілим і плідним.
Картини В. Микити можна побачити не тільки в музеях Радянського Союзу. Вони з успіхом демонструвалися і знайшли своїх шанувальників в Болгарії, Угорщині, Чехословаччині, а також Канаді, Японії, Фінляндії.
Людина світлої душі, радісного життєсприйняття і захопленості заслужений художник УРСР В. В. Микита не знає спокою, бо живе ділами й турботами Вітчизни, радянських людей. Він віддає їм талант, майстерність, своє серце, і безмірно щасливий...
Алла Шелест