І ось Володимиру Микиті - 75! Ми звикли до того уявлення, що Володимир Микита - один із найшанованіших в Україні мистців з огромом живописного таланту і невичерпними вимірами життєвої енергії.
Ми звикли до понять Микити, що кореневі слова "Мамка", "Отчий поріг", "Полонина", "Мірка-мішання" - то є слова, пронесені видатним майстром пензля через серце, і вони вивели його мистецький хист на рівень класиків закарпатської школи живопису, породивши, водночас, в ньому глибокі почуття карпатського патріотизму, зродили щирі відчуття національної ідентичності, зробили його шанованим національним мистцем. В. Микита - бездоганний майстер композиції, де чуття доведеного простору на площині полотна завжди співвіднесене з розумінням ситуації, яку зродить уява, де кожна деталь візуального ряду зіставлена з розумінням цілісності образу й образної повноти. Він будує композицію з таким передчуттям, що часточка не виглядає випадковим елементом, вона є сутнісною одиницею задуманого живописного простору і в контексті структури сприймається невід'ємно. Тією самою гармонійністю сповнена колористична тканина полотен Микити, де холодні тони пасують теплим: доповнюються навзаєм, відтінюють або підкреслюють сутність декоративної площини.
Живопис Микити - тонально-декоративний, наповнений звучанням домінуючих у той або інший, спосіб барв. Художник у своїх живописних творах бездоганно володіє рисунком, за допомогою якого композиція набуває вивершеності. П'ятдесятиріччя творчої снаги Володимира Микити - це його мистецький подвиг, незрадлива вірність благородній мистецькій долі, покликанню, призначенню й наповненість образами, що мають народне підґрунтя. На всіх витках творчої біографії він залишався Мистцем з великої літери, котрий не зраджував ніколи мистецькій правді. Хвала Тобі, Людино, за твоє мистецьке служіння народу, рідній землі, соки якої зростили Тебе і наповнили інтелект розумінням, що бути з народом - це найвища вартість у ствердженні творчого акту, що рідна батьківщина - то в розумінні правдивого мистця є і перший поріг сходження, і творчий злет на гранях істинного. Пригадуємо, Володимире Васильовичу, Ваші перші ластівки в малярстві - "Ягнятко", оповите гранями "талант-народ - мистець", і "Ранок на фермі", і "Обід у полі", і "Надвечір'я", і "Портрет Д. Снігурського" - усе це хвилювало в ті часи, у 70-ті роки, до сліз, і донині ця образна виповненість залишається чистим джерелом у потоках Вічного.
Мелодика краю, неквапливий ритм спогадів про материнську сутність, причетність до того, що є верховинське життя, портрети художників, друзів, предмети-об'єкти, які означують життя верховинців у гірських селах і осідках, настроєві медитації, ліричні одкровення, земна радість в одкритті миті екзистенції, - таким постає Микита впродовж багатьох років творчості, налаштовуючись щоразу на рефлексивно-звичаєвий тон. Причому з урочистою святошною мелодикою. Беремо для оглядин будь-який твір, скажімо, давньої пори, - полотно "З верха на верх". Намальований у звичній для Микити конструктивно-лапідарній манері, з високою мірою узагальнення мистецької думки, що сягає краю людської щоденної нужди, а може, людського верховинського пробудження... Поміж гір, засніженою хуртовинами доріжкою, несе згорблено верховинець мішок за плечима... Кручена між гір дорога... Самі гори - на всю широчінь простору, без небес, сонця і хмар... То є призначення людини нести свій хрест, призначення мистця нести свій хрест, призначення критика нести свій хрест - ми усі разом пов'язані хрестом. Мудра вікова правда, перед якою всі принади, вигоди життя виглядають маловартісно і сприймаються з позицій ницості. В цій величі правди, оголеної до психологічного щему, постає образна делікатна манера пошуків і знахідок, поміж якими проходять дні радості і смутку великого Мистця. Микита незмінно зі своєю "піпою" і добрим усміхом - верховинський мудрець, філософ, який у серці закроїв велику любов до місця, з яким пов'язане життя його і родини. Не випадково 2004 року на персональній виставці у книзі відгуків зринув такий велемовний напис: "Надзвичайно вражений, такого ще не бачив. Лісник Петро». І ще один щирий напис мешканця з Леметів В. Мичка: "Очі, які очі! Здоров'я Вам, успіху Вам...". Твори останніх років - "На сходах старої хати" (2004), "Овеча кошара" (2004), "Вівса кошара" (2004), "Окраїна Буківців" (2003), "Двір із копицею" (2003), "Автопортрет" (2001) - не перестають хвилювати: вони зачаровують, немовби манять спізнати світ мистця, кличуть спізнати образну потугу намальованого і розділити з автором радість пізнання сотвореного.
Хвала Вам, Володимире Васильовичу, що Ви є і що подарували нам свято закарпатського мистецтва. Хвала Вам, мудра Людино, що навчаєте усіх нас зоставатися людьми, і то, мабуть, - найперше, найголовніше, найсуттєвіше: мусимо це пам'ятати щодня й щогодини. Микитина робітня нагадує верховинську хату, а може, народний музей: у ній повно розвішаного зела, духмяні запахи, народні тканини і стоси книг, папок на полицях... Усюди чистота і лад, підлога застелена веретою, а стіл обруском... Який чоловік у житті - такий він і в малярстві: чистий і правдивий. Ніколи за все своє довге, велике малярське життя Володимир Микита не зрадив палітрі - вона в його величних полотнах чиста й правдива! Хвала Вам, майстре, академіку. Хвала Вам, народний художнику України. Вітаємо Вас, лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка, з величним ювілеєм.
Ваші колеги,
редакція журналу «Образотворче мистецтво»