Газета "Ужгород" пригласила на "Субботнюю встречу" "новоиспеченного" почетного гражданина Ужгорода, заслуженного и народного художника Украины, академика Национальной академии искусств Украины и владельца длинного ряда других титулов Владимира Микиту.

К сожалению, наша почти трехчасовая беседа никак не втискивается в рамки существующей газетной площади, впрочем попробуем хотя бы штрихами обозначить, как мальчик-дебошир из многодетной семьи земледельцев стал нынешним художником-философом с трубкой, что для него в жизни важно, а что - второстепенным и почему его картины излучают такую мощную энергетику ...

Детальніше: Владимир Микита, народный художник Украины: "Я рисовал, сколько себя помню"

25 травня, виповнилася 121-ша річниця з дня народження Адальберта Ерделі – відомого художника, одного з фундаторів закарпатської школи живопису, першого директора Ужгородського училища прикладного мистецтва, а також – одного з організаторів і першого голови обласної організації Національної спілки художників України (у 1946 р.).

З цієї нагоди захотілося поспілкуватися з людиною, яка особисто знала Ерделі. Це — Володимир Микита – його названий син. Будучи учнем Адальберта Михайловича, він багато чого зрозумів і багато чому навчився. Зараз він – народний художник України, академік Національної академії мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, золотою медаллю Академії мистецтв України… «За все це, — каже Володимир Микита, — я вдячний свому вчителю і наставнику Адальберту Ерделі».

Детальніше: Володимир Микита: "Найбільше, окрім малювання, я любив сцену"

Володимир Микита — академік Академії мистецтв України, народний художник України, володар чималої колекції дипломів, премій, інших ознак владного та громадського визнання – постать у закарпатському малярстві, без сумніву, визначна.

Про художника говорять його роботи, проте Володимир Васильович – із тих майстрів пензля, кого хочеться і бачити, і чути – буквально. Чи-то через непростий життєвий шлях, чи-то завдяки його довжині( 1 лютого Володимир Микита відзначатиме 81-річчя), чи-то всупереч випробуванням, які дісталися в останні роки, але: його очі пильніше вдивляються в очі співрозмовника, паузи перед відповідями стають довшими, а самі відповіді, просякнуті ностальгічними споминами, наповнені філософським спогляданням. Усе ж його «Цілюю ручки», запалювання сірника дамській сигаретці, нездатність сидіти у її присутності видають ментального джентльмена, якого не зломлять ані роки, ані випробування, ані саме життя.

Детальніше: Академік Володимир Микита: "Живу, коли малюю..."

Чесно зізнаюся: дуже хвилювалася перед інтерв'ю з Володимиром Микитою. Як-не-як, це людина такої величини, про нього знає вся Україна, Європа... Насамперед лякали мене його титули народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, академіка Національної академії мистецтв України. Він здавався мені таким недосяжним і складним. Насправді виявився дуже простим у спілкуванні й у побуті також.Жива легенда закарпатського живопису.

Детальніше: Новини Закарпаття № 9-10 від 29 січня 2011 року «Я ставлюсь до своїх картин, як до рідних дітей»

Минулого тижня місто відсвяткувало свої іменини, і вже традиційно після цього ми запрошуємо до "Суботніх зустрічей" "новоспечених" почесних громадян Ужгорода. Наразі це заслужений і народний художник України, академік Національної академії митців України та власник довгого ряду інших титулів Володимир Микита. На жаль, наша майже тригодинна розмова ніяк не втискається в рамки наявної газетної площі, утім спробуємо хоча б штрихами окреслити, як хлопчик-бешкетник із багатодітної родини землеробів став нинішнім митцем-філософом із люлькою, що для нього в житті є важливим, а що — другорядним і чому його картини випромінюють таку потужну енергетику...— Володимире Васильовичу, ви на­родилися в 1931-му, на чому ж у ті часи могла малювати (дитина з небагатої закарпатської сім’ї?

Детальніше: "Коли стаю з піпою перед полотном, одразу налаштовуюсь на творчий лад", газета «Ужгород» № 43(615)...

Володимир Микита — художник, чиї роботи відомі як в Україні, так і за кордо­ном. На його рахунку звання народного та заслуженого художника України, він є ла­уреатом премії їм. О. Духновича та лауреатом Націо­нальної премії ім. Т. Шев­ченка. Проте, незважаючи на високі звання та нагоро­ди, Володимир Микита за­лишається передусім лю­диною, яка творить для і в народу черпає сили для власної творчості. Смислове мистецтво Воло­димира Микити (саме так художник характеризує свою творчу манеру) стало органічним проявом закарпатської художньої школи і він став одним із найяскравіших її представників.Попри свою нелюбов до публічності, Володимир Микита з приємністю по­спілкувався із «Днем», а на­прикінці розмови запросив редакцію та всіх читачів га­зети до свого музею. Його він створив своїми силами, адже «держава виявилася неспроможною зберегти мистецьку спадщину бага­тьох класиків».

Детальніше: Газета "День", 18-19 червня 2010 року, № 106, «Смислове мистецтво: народне та модерне»

Володимир Микита має стільки регалій, що їх би вистачило на декілька життів: народний художник, академік, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, а також премій ім. Й.Бокшая і А. Ерделі, ім. Духновича... Але коли ми розмовляємо з ним у майстерні, мені здається, що десь тихенько живе з ним його потаємна забаганка — схопити за лікоть себе, того забутого хлопчину, розсміятися з якоїсь тільки йому відомої фіглі. А ще — помінятися сорочками. Але в когось з них сорочки не буде — це напевно. Бо в щасливих людей її просто нема.І, може, тому, наша розмова починається так здалека, з вояцького життя. Володимир Васильович каже, що якби Гашек жив, він би ще одного Швейка написав про те, як йому служилося у війську.

Детальніше: «Новини Закарпаття» № 11-12, субота 4 лютого 2006 року "Щаслива сорочка для Митайка"

Розмова з художником Володимиром Микитою вийшла глибоко духовною, власне, уважно ознайомившись попередньо з його творчістю, я такої розмови й очікувала. Я описала меншу частину того, що ми наговорили на касету диктофона, адже в газетні рамки не втиснеш світогляд такої людини як художник Микита. Хай пробачить мені читач, але доведеться почати інтерв'ю з вельми неприємного інциденту, який покаже читачеві ту прірву, що існує нині між поверхневим та справжнім мистецтвом, продемонструє "показуху" поряд з одкровенням. Словом, розшукуючи лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка В. Микиту, я зателефонувала в міське управління культури. Слухавку на тому боці взяла жінка.— Доброго дня, це кореспондент газети Старий Замок". Підкажіть, як знайти лауреата Шевченківської премії Володимира Микиту?

Детальніше: «Старий замок» 8-14 квітня 2005 року «Заздрощів у мистецьких колах більше, ніж похвал»

… До Храму творчості народного художника України Володимира Микити — невеличкої майстерні, що, розмістившись у самісінькому серці старовинного Ужгорода, вікнами-очима залюблено вдивляється у мальовничу закутину милих серцю Карпат, дісталася надвечір. З часу останнього мого візиту сюди зовні нічого не змінилося. Книги, полотна завершені й такі, що лише вимріюються, ікебани на закарпатський лад — висушені квіти й трави рідної землі. Проте відчувалося: тут оселилася нова радість! Очі господаря просто-таки висвічували її, обличчя, безтурботно скинувши роки, ясніло привітною усмішкою. На  візитівку Володимира Микити, що мимоволі повертає тебе у часи виховання підкреслено шанобливого ставлення до жінки: "Цілую ручки", радо відповіла: "Від журналістів краю вітаю Вас з новою творчою і життєвою вершиною!"РОБИ СЕБЕ САМ

Детальніше: «Закарпатська правда», 19-25 березня 2005 р. № 10 «У майстра, за межею часу»